Биография николая леонтовича. Николай леонтович краткая биография

Микола Дмитрович Леонтович. Недоспівана пісня подільського Орфея

1(13) грудня 1877 року в сім’ї сільського священика отця Дмитрія (с.Монастирок теперішнього Немирівського району) народився син Микола, майбутній композитор зі світовим ім’ям, співець краси подільської землі. В історію світового музичного мистецтва Леонтович увійшов як автор художніх обробок для хору українських народних пісень (близько 200), а також як творець жанру витонченої хорової мініатюри на основі текстів і мелодій народних пісень. Серед його найкращих обробок народних пісень виділяються своєю мелодійністю “Щедрик”, “Дударик”, “Праля”, “Козака несуть”, “Піють півні”, “Ой з-за гори кам’яної”, “Женчичок-бренчичок”, “Зашуміла ліщинонька” та ін.

Дитинство Миколи Леонтовича пройшло в селі Шершнях Вінницького повіту (нині – Тиврівського району), де батько з 20 червня 1879 року отримав посаду настоятеля місцевої парафії. Мальовнича подільська природа, гармонія небесної блакиті та золота ланів, співочі люди, – все це пробуджувало в хлопця потяг до звуків рідної пісні. До того ж його батько добре грав на скрипці, гітарі та віолончелі, а мати гарно співала, що не могло не накласти свій благотворний відбиток на вразливу дитячу душу.

Коли хлопцеві виповнилося 10 років, то батьки віддали його на навчання до Немирівської гімназії (серпень 1887 року), де в цей час працювали друзі та однодумці Т.Г.Шевченка: Михайло Чалий, Іван Сошенко, Юліан Бєлкіна-Кенджицький, Опанас Маркович. Закінчивши підготовчий клас цієї гімназії, Леонтович того ж року вступає до Шаргородської духовної бурси, яку закінчує через чотири роки. Потім – тривалі роки перебування в Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Навчався в семінарії Микола Леонтович досить скромно. Так, перший клас він закінчив лише 25-м за списком, до того ж мав переекзаменування з твору. А в останньому класі гімназії навіть був залишений на другий рік. Очевидно, давалися взнаки його величезна завантаженість у семінарському хорі (де він був диригентом), а також рішення посвятити себе справі народної освіти.

Після закінчення семінарії у 1899 році Леонтович працює вчителем творчої праці, арифметики та географії в Чуківській двокласній школі. Про його перебування в Чукові розповідають протоколи засідань педагогічної ради школи за 1897-1901 роки, які зберігаються в музеї у місті Тульчині. Тут, у Чукові, Леонтович з сільських хлопців та дівчат організовує свій перший хор, робить записи українських народних пісень.

Особливо значним для Леонтовича як у творчому, так і в особистому плані був тиврівський період його життя (з 1901 по 1902 рік). В Тиврові Микола Дмитрович викладає музику та співи в місцевому духовному училищі, організовує дитячий хор. На цей же період припадає і вихід його “Першої збірки пісень з Поділля”, багато пісень з якої виконувалось місцевим хором. Також у Тиврові Микола Леонтович познайомився із Клавдією Ферапонтівною Жовткевич, уродженкою волинського села Підлісці, яка з 29 вересня 1901 року стає його супутницею життя.

Восени 1902 року Леонтович залишає Тиврів і переїздить до Вінниці. Деякий час тут він працює викладачем співів в церковно-учительській школі і одночасно диригує духовим оркестром. Поряд із цим Леонтович впродовж 1903-1904 років відвідує лекції та консультації в Петербурзькій придворній співочій капелі і невдовзі складає іспит на звання диригента церковного хору.

Приємним епізодом в житті молодого композитора була також рецензія відомого метра української класичної музики М.В.Лисенка на “Другу збірку пісень з Поділля” (1903 рік). Зокрема, Микола Віталійович писав: “Пригадуючи собі вашу збірку пісень, я був дуже зрадуваний, знайшовши в ній самостійні ходи, рухи голосів, а не підкладання інтервалів задля гармонійної площини”.

Однак, в житті Миколи Дмитровича бували і неприємні моменти. Через різні ускладнення йому довелося залишити Вінницю і тривалий час поневірятися без засобів до існування. Перебуваючи на батьківщині дружини, Леонтович дізнається, що на станції Гришине (нині – Красноармійське Донецької області) існує вакансія вчителя в залізничній школі. І Микола Дмитрович разом з дружиною перебирається на Донбас. Новий вчитель одразу ж припав до вподоби шкільному колективу. Але пропрацювати довго Леонтовичу тут не вдалося. Під час подій 1905-1907 років він викликає підозру в жандармів через симпатії до революціонерів, а також за те, що очолюваний ним хор робітників-залізничників виконував пісні антимонархічного змісту. Рятуючись від переслідувань жандармів, Леонтович переїздить до Тульчина. З 12 жовтня 1908 року Микола Дмитрович викладає церковний спів у місцевому єпархіальному жіночому училищі. Судячи із спогадів його учениці Ірини Шероцької-Кравчук (“Культура і життя”. – 1991. – 5 жовт.), уроки Леонтовича користувалися незмінним успіхом серед вихованок училища.

Починаючи з 1909 року, Микола Леонтович бере консультації з теорії композиції у професора Болеслава Яворського, учня відомого російського композитора Сергія Танєєва. Спочатку їх зустрічі відбувалися в Москві, а згодом у Києві. Спілкування із Яворським допомогло Леонтовичу досконало опанувати ряд прийомів із техніки хорового письма, зокрема, з поліфонії.

В 1918 році Леонтович переїздить на постійне проживання до Києва. Видатний український композитор К.Г.Стеценко, з яким Леонтович познайомився у Києві, так писав про свого знайомого: “Він ніби різьбяр у музиці, що творить найтонші музичні вартості, неначе кружева з шовку. Його техніка, обробка найменшої речі настільки “ажурна”, ніби тонка різьба із золота, прикрашена самоцвітним камінням.” До речі, обох велетів національної культури поєднувала не лише музична творчість, але й спільна праця в галузі державотворення за часів Центральної Ради: обоє працювали в педагогічній секції музичного відділу Міністерства народної освіти УНР (Кирило Григорович – головою секції, Микола Дмитрович – її діловодом). Окрім цього, Леонтович не полишає і суто професійної діяльності: працює викладачем хорової справи в Музично-драматичному інституті імені М.В.Лисенка, організовує та очолює в ранзі комісара першу українську державну капелу. В цей же час Микола Дмитрович пише 4 хорові поеми: “Легенда”, “Літні тони”, “Моя пісня”, “Льодокол”. Однак, творчу працю композитора перервала денікінська окупація Києва. Погрози розправою змушують Леонтовича переїхати із сім’єю назад до Тульчина. Тут він повертається до вчительської праці, багато і самовіддано працює на музичній ниві. З архівних джерел також відомо, що з 1 серпня 1920 року Леонтович займає посаду завідуючого секцією мистецтв при Брацлавському повітовому відділі народної освіти, а згодом – організатора державного хору в Тульчині.

Лебединою піснею композитора, за задумом самого автора, повинна була стати народно-фантастична опера “На русалчин великдень”. Для того, щоб закінчити її текст (слів автора, Бориса Грінченка, вистачило лише на одну дію), Леонтович виїжджає в село Стражгород, де проживала його знайома лібреттистка, колишня випускниця Тульчинського єпархіального училища Надія Василівна Танашевич. У Стражгород Микола Дмитрович прибув у четвер 20 січня 1921 року, якраз на іменини старого Танашевича. “На другий день, в п’ятницю, – писав перший біограф Леонтовича В.П.Дяченко, – Микола Дмитрович майже цілий день просидів з Надією Василівною над лібретто. Він дав усі необхідні вказівки та побажання і повернувся надвечір у Марківці щасливий і вдоволений. Тепер справа з оперою була цілком налагоджена.”

День 22 січня Леонтович, окрилений творчими успіхами, провів у будинку батька в селі Марківка нинішнього Теплицького району. Чи знав тоді подільський Орфей, що невблаганний час вже цієї миті набував для нього нових, особливих вимірів? Напевне знав, здогадувався...

Збереглися звістки про те, що Надія Танашевич в кінці книги В.П.Дяченка залишила такий запис: “Стара Танашевич 6-го янв. (ст.стиль) ворожила по руці (Леонтовичу. – Авт.), херомантичним способом вгадувала довжину (лінії. – Авт.) життя. Але в цей момент підійшла до них Надія. Тут же стояв і Грех (колега Леонтовича по Тульчинському училищу. – Авт.). Вона подивилась і сказала: “Ох, мамо! Та лінія життя зовсім скінчилась, нащо ж ти неправдиво кажеш. А М.Д. зареготався, та й каже: “Значить, коли я буду від вас іти, і з лісу вийде бандит мене вбивати, той я йому скажу: е, ні! Стій. Матушка Танашевич мені ще вгадувала довго жити”.

Наступні події, що трапились після цього, лише засвідчили невідворотність долі, яка штовхала геніального митця назустріч безсмертю. Про обставини трагічної загибелі Миколи Дмитровича від рук підступного вбивці, якого Леонтовичі гостинно впустили до хати, нагодували, дали притулок на ніч, вже говорилося багато у краєзнавчій літературі. Пізніші ж дослідження, щоправда, дозволили зробити істотне уточнення, що вбивцею національного музичного генія був агент Гайсинського повітового ЧК. Дозволимо собі ще раз процитувати цей документ (секретний рапорт начальника Гайсинської повітової міліції губернському начальству від 9 лютого 1921 року), оскільки наступні документи дозволяють зробити висновок, що вбивство композитора мало не випадковий характер (переклад з російської): “В ніч на 23 січня, агент повітчека Грищенко пострілом з гвинтівки вбив сина священика с.Марківки, Кіблицької волості Миколу Леонтовича – 43-х років, в якого Грищенко ночував і 26-го січня Грищенко, який переховувався в м.Теплику при переслідуванні його чинами міліції, пострілом з гвинтівки поранив в живіт міліціонера Твердохліба” (ДАВО, Ф.Р-195, оп.4, спр. 28, арк.116).

“Куля чекістського насланця, – писала вже у наші дні мистецтвознавець з Києва Валентина Кузик, – свідомо цілила в серце визнаного носія духовності нації – Миколу Леонтовича. Це був знак страшної кари, що чекає на кожного самостійника, який не догоджає системі”.

У цьому зв’язку досить промовистими виглядають наступні документи, виявлені автором (ДАВО, Ф.Р-2616, оп. 2, спр. 8, арк. 58, 63, 85). Мова в них йде про службову кар’єру агента Грищенка (накази Гайсинського повітового ЧК). Подаємо їх текст мовою оригіналу: “Зачисляется в списки в качестве районного информатора т.Грищенко Афанасий и на все виды положенного довольствия с 4-го сего декабря (1920 р. – Авт.).

Справка: Рапорт ст. информатора т. Пилата (яке красномовне прізвище! – Авт.) и резолюция секретаря т.Купцова».

«Убывшего в служебную командировку (виділено автором) районного информатора тов. Грищенко полагать в таковой и исключить с провиантского, приварочного и чайного довольствия с 12 сего ноября (очевидно, грудня. – Авт.)…

Выданные 5000 аванса районному информатору тов. Грищенко на секретные расходы (виділено автором), выписать в расход по приходно-расходному журналу”.

І, нарешті, наказ Гайсинського повітчека № 17 від 21 січня 1921 року: “Поступившие от районного информатора т. Грищенко 5000 р. на погашение полученного им аванса в Гайсин. Политбюро записать на приход по кассе” (чи не поповнив Грищенко таким чином свої грошові запаси, забравши згодом гроші у сестри Леонтовича?).

Імовірно також, що до відомих мотивів вбивства Миколи Леонтовича прилучився і його намір виїхати за кордон, про що свідчать спогади сина Надії Танашевич Бориса Іванова.

Болісним криком відгукнулася звістка про загибель Миколи Дмитровича Леонтовича по всій Україні, спонукала її кращі культурно-мистецькі сили до об’єднання в Комітеті пам’яті М.Д.Леонтовича (до речі, серед його членів зустрічаємо і багатьох наших земляків, зокрема, визначних музикантів Давида Бертьє та В’ячеслава Мерзлякова). Відзначилася досить своєрідним чином у “вшануванні” пам’яті славетного композитора і офіційна влада. Так, невдовзі після похорону Миколи Дмитровича тульчинські чиновники (на той час Тульчин був повітовим центром) приймають рішення про виселення вдови М.Д.Леонтовича з її помешкання, а також про конфіскацію меблів та музичних інструментів. Лише завдяки енергійному протесту Київського губернського комітету професійно-технічної освіти, Всеукраїнського комітету пам’яті М.Леонтовича та інших організацій Рада Народних Комісарів України 18 листопада 1921 року була змушена прийняти постанову про відміну рішень органів місцевої влади.

Все ж, попри те, що “ім’я Леонтовича було визнано неактуальним для радянської доби” (Історія української музики, 1991, т. ІV, с.15), чарівні звуки його музичних творінь і після смерті свого творця хвилювали серця не одного покоління слухачів. Палкі прихильники його творчості 1 черня 1922 року заснували на Поділлі філію Музичного товариства імені Леонтовича, його ж ім’я носила також Вінницька хорова капела. Пізніше, в 1946 році урядом УРСР було встановлено щорічні стипендії імені Леонтовича для студентів Київської та Львівської державних консерваторій, а також для учнів Київського музичного училища. В місті Тульчині композитору за проектом скульптора Г.Н.Кальченко та архітектора А.Ф.Ігнатенка споруджено пам’ятник-бюст, а в ряді інших місць встановлено меморіальні дошки та пам’ятні знаки (Тиврів, Тульчин, Чуків та ін.). Його ж ім’я з 1968 року носить Вінницьке державне музичне училище (нині – училище культури та мистецтв). І допоки линутиме над неозорими полями та долами щира українська пісня, ім’я Леонтовича та його творчість житимуть в серцях нащадків.

У світ мелодії і неба

Миколі Леонтовичу присвячується.

Олена Герасименко

Зима – а серцю ще не зимно,

хоч заметіль мете щодня,

і даленіє обрій сиво,

і горобці, немов рідня –

по підвіконню тарабанять,

аби зернятко – хоч яке…

І підкрадається, як пам’ять,

кубло у грудях в ’ є м ’ яке,

сідає звично на коліна,

зітхає стиха на плечі –

поліна тріскотять в каміні,

на шибці вогник від свічі…

Зворушливе таке, билинне,

проникливо мене дійма,

з небесних піль до серця лине,

й утіхи більшої нема.

Десь залишаються за кадром

картини, люди, вітражі.

Як струмінь світла в тишу крапле –

так «Щедрик» дзвоником в душі…

І вже панує, полонивши,

ущерть наповнює, несе –

туди, де хуга в груди свище,

у царство звуків і пісень.

У світ мелодій, щастя, неба –

до джерела, що сил дає.

Бо в серця є така потреба:

знайти покликання своє.

Попри доріг і попри часу –

на цій землі, з корінь оцих,

з яких натхнення причащався,

з яких – Орфеєм стати встиг.

Він наш, він наш, хоч над світами

його мелодій дивина,

не розсівається, не тане –

звучить на світ увесь вона.

Вона, мов плетиво розкішне,

у великодній тиші дзвін.

Веснянки спів, гаївки ніжні –

молитви – й тих торкнувся він.

Який орнамент, тло звучання,

природна грація жива!

То віншувально-величальна,

а то – з глибин душі сплива.

О Леонтовиче!Безсилі

у часі згинули вітри,

що серце кулею скосили,

та не убили пісні ритм.

То хто ти є – титан і геній,

Орфей, чи просто чоловік,

якому українські гени

у Музу вживлені навік?

На могилі М.Леонтовича

У цій могилі, в тиші цій,

на цьому кладовищі,

де прах покоїться мерців,

він - смерті й тліні вищий.

Напевне тут і брат, і друг –

над ними лине Вічність.

Чиясь душа, як чорний крук

крилом важким тут свище.

Під цим хрестом його нема –

він там, де небо в сонці.

Де жайвір пісню підійма

у неба на долоньці.

Прицільно мітився стрілець,

і куля не зависла.

Та смерть – не все, це не кінець –

є музика, Вітчизна!

Упало тіло, та не ти,

пробито тільки груди.

У пісню душу відпустив –

лиш зойкнув серцем грудень.

Тік-так. І мить та рокова

мовчанням гасне стиха.

Устами стиснемо слова

між пам ’ яті і лиха.

От-от Різдво, святий Василь –

колядки і щедрівки

летітимуть, їм стане сил

длядовгої мандрівки

Мелодія без неба й дна,

розкішна і барвиста,

між багатьох така одна –

разком міцним намиста.

, Украина)

Николай Дмитриевич Леонто́вич (1 (13 ) декабря , село Монастырёк , Подольская губерния , Российская империя (ныне Винницкая область , Украина) - 23 января , село Марковка , Подольская губерния , УССР) - украинский композитор , хоровой дирижёр , общественный деятель, педагог.

Автор широко известных обработок украинских народных песен для хора «Щедрик », «Дударик », «Казака несут». Его обработка «Щедрика» известна во всем мире как рождественская колядка «Carol of the Bells » .

Энциклопедичный YouTube

• 1 / 5

  В то время создал много хоровых обработок, в частности знаменитый «Щедрик», а также «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой, зійшла зоря» и др. В Тульчине знакомится с композитором Кириллом Стеценко . В 1916 году вместе с хором Киевского университета исполняет свою обработку «Щедрика», принёсшую ему большой успех у киевской публики.

  Творчество

  Основу музыкального наследия Леонтовича составляют хоровые миниатюры - обработки украинских народных песен, которые и поныне являются непревзойденными и исполняются всеми украинскими хорами Украины и диаспоры . Это отмеченные большим талантом композитора жемчужины народного мелоса «Щедрик », «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю» и многие другие. На основе украинских народных мелодий Леонтович создавал вполне оригинальные самобытные хоровые композиции, всесторонне художественно переосмыслив их, придав им неповторимое звучание. Леонтович был одним из первых среди мастеров украинской музыки, которые по-новому интерпретировали фольклор , используя музыкальные достижения европейской музыкально-хоровой культуры. Вместе с тем почерк Леонтовича выделяется среди других предельной гибкостью и естественностью движения голосов, ювелирной шлифовкой деталей. Леонтович удачно использовал традиции импровизационности в творчестве украинских кобзарей , которые каждую новую строфу текста песни интерпретировали по-новому. Леонтович применял тембровую вариантность народных рапсодий в своих обработках, предоставляя хору возможность раскрыть огромное разнообразие гармонии, контрапункта. Последовательно воплощая в своих обработках идею гармонизации и полифоничности, Леонтович, имея глубокое и разностороннее музыкальное образование, широко использовал лучшие достижения мировой хоровой техники.

  Тематика хоровых миниатюр композитора чрезвычайно разнообразна. Это обрядовые, церковные, исторические, чумацкие , шуточные, танцевальные, игровые песни. Одно из центральных мест в творчестве Леонтовича занимают хоры на бытовые темы. Это, в частности, «Ой, в лісі у дороги», «Ой, темная и невидимая ночка», «Мала мати одну дочку», «Ой, з-за гори кам`яної». Они характерны динамичным развертыванием сюжета, активной драматизацией событий и образов. Образцом такого высокого драматического подъема может служить народная песня «Пряля», в которой Леонтович достиг уровня трагической баллады.

  В песнях-реквиеме «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить», «Смерть» Леонтович талантливо переосмыслил мелодику народного плача, используя специфическое звучание отдельных голосов и целых хоровых групп, применяя различные хоровые звуковые эффекты, например, пение с закрытым ртом.

  Наивысшим достижением композитора считаются песни «Щедрик» и «Дударик», в которых Леонтович достиг максимальной ритмической организации. Особенно популярным был и остается «Щедрик», в которой органично сочетаются приемы народного многоголосия с достижениями классической полифонии, и каждый голос играет вполне самостоятельную выразительную роль, воспроизводя тончайшие изменения настроения в песне, подавая каждый художественный образ в предельном завершении.

  Память

  • 1 февраля 1921 года значительная группа деятелей культуры, профессора и студенты собрались в Киевском музыкально-драматическом институте имени Николая Лысенко , чтобы по христианскому обычаю отметить 9 дней после смерти Николая Леонтовича. Быстро, но с большой ответственностью организовали концерт из произведений Леонтовича, выступили со словами сожаления и скорби. На этой встрече был создан Комитет памяти Николая Леонтовича, который позже оформился как Музыкальное общество имени Н. Д. Леонтовича . В это общество входили такие известные украинские художники, как Борис Лятошинский и Павло Тычина , многие из членов общества, как например Лесь Курбас и Гнат Хоткевич , позже разделили трагическую судьбу Леонтовича, погибнув от рук представителей органов госбезопасности СССР. Само же имя Леонтовича было «признано неактуальным для советской эпохи», и фактически оставалось таковым до середины 1950-х [ 37 хоровых произведений Леонтовича были записаны хором студентов),

  Литература

  • Дяченко В. М. Д. Леонтович. Рисунки из жизни. - К. , 1941, 1950, 1963, 1969, 1985.
  • Леонтович М. Д. 36. статей и материалов, упор. В. Довженко. - К. , 1947.
  • Гордийчук М. М. Д. Леонтович. Очерк о жизни и творчестве. - К. , 1956.
  • Гордийчук М. М. Леонтович. - К. , 1960, 1972,1974, 1977.
  • Творчество М. Д. Леонтовича. 36 статей, упор. В. Золочевский. - К. , 1977.
  • Завальнюк А. М. Д. Леонтович. Неизвестные страницы творчества. - Винница, 1996.
  • Завальнюк А. Некоторые вопросы стиля творчества М. Д. Леонтовича. - Винница, 1996.
  • Завальнюк А. М. Д. Леонтович. - Винница, 1997.
  • Завальнюк А. Николай Леонтович: исследования, документы, письма. - Винница, 2002.

  Нотные издания произведений Леонтовича

  • Леонтович М. Народе песни / 5 десятков, редактор П. Козицкий. - К. : Вид-во Днепросоюз, 1921.
  • Леонтович М. Музыкальные произведения / 8 сборников, проверил и примечания подал Я. Юрмас. - К. - Х. : Книгоспилка, 1930-31.
  • Леонтович М. Украинские народные песни для хора / Упорядочил М. Вериковский. - К. : Искусство, 1952 (2 изд. - 1961).
  • Леонтович М. Хоровые произведения / Общая редакция М. Гордейчука, упорядочения и примечания В. Брусья. - К. : Музыкальная Украина, 1970.
  • Леонтович М. Избранные хоровые произведения / Спец.-редакция И. Мартона. - К. : Музыкальная Украина, 1977.
  • Леонтович М. Хоровые произведения на народно темы. Из неопубликованного. / Составление и редакция Б. Луканюк. - К. : Музыкальная Украина, 1987.
  • Леонтович М. На русалчин Пасху. Опера в 1 действии. Либретто М. Леонтовича по сказке Б. Гринченко. / Лит. редакция А. Бобыря. Муз. Редакция для солистов, хора и симфонического оркестра М. Скорика. - К. : Музыкальная Украина, 1980.
  • Леонтович М. Духовные хоровые произведения. / Упорядочение В. Иванова. - К. : Музыкальная Украина, 1993.
  • Духовно-музыкальные произведения украинских композиторов ХХ века. / Составление и редакция М. Юрченко. - К. , 2004.
  • Духовные произведения М. Леонтовича. / Составитель М. Гобдич. - М. , 2005.
  • Леонтович М. Хоровые произведения. / Редактор-составитель В. Кузик. - К. : Музыкальная Украина, 2005.

  , Украина)

  Дата смерти Профессии

  Николай Дмитриевич Леонто́вич (13 декабря , село Монастырёк , Подольская губерния , Российская империя - 23 января , село Марковка , Подольская губерния , УССР) - российско-украинский композитор , хоровой дирижёр , общественный деятель, педагог.

  Автор широко известных обработок украинских народных песен для хора «Щедрик», «Дударик», «Казака несут». Его обработка «Щедрика» известна во всем мире как рождественская колядка «Carol of the Bells » .

  Биография

  В то время создал много хоровых обработок, в частности знаменитый «Щедрик», а также «Пиють петухи», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой взошла заря » и др. В Тульчине знакомится с композитором Кириллом Стеценко . В 1916 году вместе с хором Киевского университета исполняет свою обработку «Щедрика», принесшая ему большой успех у киевской публики.

  Творчество

  Основу музыкального наследия Леонтовича составляют хоровые миниатюры - обработки украинских народных песен, которые и поныне являются непревзойденными и исполняются всеми украинскими хорами в Украине и диаспоре . Это отмеченные большим талантом композитора жемчужины народного мелоса «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Из-за горы снежок летит», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю» и многие другие. На основе украинских народных мелодий Леонтович создавал вполне оригинальные самобытные хоровые композиции, всесторонне художественно переосмыслив их, предав им неповторимое звучание. Леонтович был одним из первых среди мастеров украинской музыки, которые по-новому интерпретировали фольклор , используя музыкальные достижения европейской музыкально-хоровой культуры. Вместе с тем почерк Леонтовича выделяется среди других предельной гибкостью и естественностью движения голосов, ювелирной шлифовкой деталей. Леонтович удачно использовал традиции импровизационности в творчестве украинских кобзарей , которые каждую новую строфу текста песни интерпретировали по-новому. Леонтович применял тембровую вариантность народных рапсодий в своих обработках, предоставляя хору возможность раскрыть огромное разнообразие гармонии, контрапункта. Последовательно воплощая в своих обработках идею гармонизации и полифоничности, Леонтович, имея глубокое и разностороннее музыкальное образование, широко использовал лучшие достижения мировой хоровой техники.

  Тематика хоровых миниатюр композитора чрезвычайно разнообразна. Это обрядовые, церковные, исторические, чумацкие, шуточные, танцевальные, игровые песни. Одно из центральных мест в творчестве Леонтовича занимают хоры на бытовые темы. Это, в частности, «Ой, в лісі у дороги», «Ой, темная и невидимая ночка», «Мала мати одну дочку», «Ой, з-за гори кам`яної». Они характерны динамичным развертыванием сюжета, активной драматизацией событий и образов. Образцом такого высокого драматического подъема может служить народная песня «Пряля», в которой Леонтович достиг уровня трагической баллады.

  В песнях-реквиеме «Козака несуть», «Из-за гори сніжок летит», «Смерть» Леонтович талантливо переосмыслил мелодику народного плача, используя специфическое звучание отдельных голосов и целых хоровых групп, применяя различные хоровые звуковые эффекты, например, пение с закрытым ртом.

  Наивысшим достижением композитора считаются песни «Щедрик» и «Дударик», в которых Леонтович достиг максимальной ритмической организации. Особенно популярным был и остается «Щедрик», в которой органично сочетаются приемы народного многоголосия с достижениями классической полифонии, и каждый голос играет вполне самостоятельную выразительную роль, воспроизводя тончайшие изменения настроения в песне, подавая каждый художественный образ в предельном завершении.

  Память

  Файл:Винниця Леонтович.jpg

  Бюст Николая Леонтовича на аллее выдающихся земляков в Виннице

  Список произведений

  Опера :

  • «На русалчин великдень» (по сказке Б. Гринченко, 1919, неоконченное; 1975 М. Скорик завершил, отредактировал и инструментовал для современного состава симфонического оркестра);

  Фрагменты
  композиций
  М. Леонтовича

  Хоры на слова украинских поэтов :

  • «Льодолом», «Літні тони» (оба на сл Г. Чупринки),
  • «Моя пісня» (сл. И. Билиловського),
  • «Легенда» (сл. М. Вороного);

  Композиции на литургические тексты :

  • Литургия св. Иоанна Златоуста,
  • Молебен,
  • Части Всенощной;

  Хоровые обработки украинских народных песен (более 150):

  Литература

  • Дяченко В. М. Д. Леонтович. Рисунки из жизни, К., 1941, 1950, 1963, 1969, 1985;
  • Леонтович М. Д. 36. статей и материалов, упор. В. Довженко, К., 1947;
  • Гордийчук М. М. Д. Леонтович. Очерк о жизни и творчестве, К., 1956;
  • Он же. М. Леонтович, К. 1960, 1972,1974, 1977;
  • Творчество М. Д. Леонтовича. 36 статей, упор. В. Золочевский, К., 1977;
  • Завальнюк А. М. Д. Леонтович. Неизвестные страницы творчества, Винница, 1996;
  • Он же. Некоторые вопросы стиля творчества М. Д. Леонтовича, Винница, 1996;
  • Он же. М. Д. Леонтович, Винница, 1997;
  • Он же. Николай Леонтович: исследования, документы, письма, Винница, 2002.

  Нотные издания произведений Леонтовича

  • Леонтович М. Народе песни - К. - Вид-во Днепросоюз - 1921 (5 десятков, редактор П. Козицкий).
  • Леонтович М. Музыкальные произведения - К.-Х. - Книгоспилка - 1930-31 (8 сборников, проверил и примечания подал Я. Юрмас).
  • Леонтович М. Украинские народные песни для хора - К. - Искусство - 1952 (Упорядочил М. Вериковский; 2 изд. - 1961).
  • М. Леонтович. Хоровые произведения - К. - Музыкальная Украина - 1970 (Общая редакция М. Гордейчука, упорядочения и примечания В. Брусья).
  • Леонтович М. Избранные хоровые произведения - К. - Музыкальная Украина - 1977 (спец.-редакция И. Мартона).
  • Леонтович М. Хоровые произведения на народно темы. Из неопубликованного - К. - Музыкальная Украина - 1987 (Составление и редакция Б. Луканюк).
  • Леонтович М. На русалчин Пасху. Опера в 1 действие. Либретто М. Леонтовича по сказке Б. Гринченко - К. - Музыкальная Украина - 1980 (лит. редакция А. Бобыря. Муз. Редакция для солистов, хора и симфонического оркестра М. Скорика).
  • Леонтович М. Духовные хоровые произведения - К. - Музыкальная Украина - 1993 (Упорядочение В. Иванова).
  • Духовно-музыкальные произведения украинских композиторов ХХ века - К. - 2004 (Составление и редакция М. Юрченко).
  • Духовные произведения М. Леонтовича.- М. - 2005 (Составитель М. Гобдич).
  • М. Леонтович. Хоровые произведения - К. - Музыкальная Украина - 2005 (Редактор-составитель В. Кузик.

  Примечания

  Ссылки

  • Убийца стрелял в … спящего Леонтовича . Виктор Скрипник. «Голос Украины». 22.06.07